Про професію адвоката

ПРОФЕСІЯ АДВОКАТА була шанована в усі часи. Вона вимагає як знань у сфері юриспруденції, а й знання психології, вміння аналітично мислити і володіти словом.
З давніх-давен і до наших днів багато видатних мислителів, громадських і релігійних діячів виконували шляхетну місію захисника. Історія зберегла для нас імена талановитих адвокатів, чиї виступи на захист обвинувачених, пригноблюваних та викриваних, здобули безсмертя, як яскраві зразки ораторського мистецтва, як приклади беззавітного служіння справедливості та істині.

Важко, а часом неможливо оцінити роль та значення адвокатської діяльності, тому що життя, свобода та права людини є безцінними поняттями. Коли діяльність захисника призводить до торжества справедливості і встановлення істини, коли усувається судова, отже, непоправна помилка, тільки тоді можна гідно визначити значення адвокатської діяльності.
Усі ми пам'ятаємо про судовий процес, який закінчився винесенням неправедного вироку і проходив без участі захисника, бо не знайшлося нікого, хто захотів би сказати слово на Його захист. Суд відбувся 1969 років тому. Суддю звали Понтій Пілат.

Адвокати за родом та значенням своєї діяльності завжди виділялися суспільством, а професія адвоката була престижною та поважною. І лише у нашому суспільстві склався стійкий та негативний стереотип щодо адвокатської діяльності, так і адвокатів.
Цей стереотип виражається у погляді значної частини нашого суспільства на адвоката – як на юриста – посередника, який допомагає уникнути відповідальності та ухилитися від покарання за скоєний злочин.
Такий стереотип склався не зараз, він почав формуватися за часів диктатури пролетаріату. Коріння його закладено у непохитній вірі у безгрішність державного апарату примусу, який оточений ореолом недоторканності та повної впевненості у власній правоті, у міфі про те, що держава, в особі своїх владних представників, не може помилятися та абсолютно правильно застосовує закон.
Такий стереотип виявився живучим і продовжує існувати й у наш час. Зверніть увагу, що майже в кожному серіалі, який показують по телебаченню, адвокат – особа аморальна та продажна, яка йде на будь-які угоди з совістю заради наживи, ділок, який за великі гонорари виконує кримінальні задуми злочинних організацій, а часом і сам чинить злочини.

Я не можу пригадати жодного твору сучасної вітчизняної журналістики та літератури, де діяльність адвоката висвітлювалася б глибоко та правдиво. Водночас у пресі публікуються матеріали щодо силових відомств, де, як правило, працівники цих відомств – чесні, непідкупні борці за права людини, які кладуть життя на вівтар за встановлення торжества закону та справедливості.
Доречно згадати і рекламу одного авторитетного та солідного юридичного вишу, в якому особливо наголошувалося на розподілі випускників вишу саме до органів прокуратури, служби безпеки та МВС.

Звичайно, час все розставить на свої місця. Адже історія зберегла для нас ім'я суддя Анатолія Федоровича Коні, найвизначнішого представника юридичної думки початку ХХ століття. Історія зберегла для нас імена таких основоположників вітчизняного мистецтва захисту на суді, як адвокатів Жуковського, Александрова, Плевако, Спасовича та багатьох інших. Історія зберегла ці імена не лише для нас, а й для наших нащадків
Цікаво, чи наші нащадки пам'ятатимуть такі прізвища, як Вишинський, Ульріх, Ягода, Єжов тощо.

Вважаю, що об'єктивна причина стереотипу, що склався, полягає в наступному.

У суспільстві, де панує не закон, не право, а інтереси класової боротьби, революційна необхідність і доцільність, де панує не норма, а ідеологія, соціальні зв'язки членів суспільства набувають значення і тому стають сильними і міцними. У такому суспільстві людина прагне налагодити взаємини із працівниками державних органів, які мають владні повноваження; людина дорожить знайомством із прокурором, слідчим, начальником служби безпеки тощо. оскільки не розраховує на захист закону і робить, в основному, ставку на свої зв'язки та знайомства з можновладцями, які в разі потреби зможуть його захистити. Саме в такому суспільстві може з'явитися вираз «телефонне право».

У ПРАВОВОМУ державі, у суспільстві, об'єктивно немає передумов для тісних соціальних зв'язків із працівниками силових відомств. Ці зв'язки немає такого значення, як із тоталітарному режимі. Людина в демократичному суспільстві не прагне обростати особистими зв'язками з представниками правоохоронних органів, тому що вона зможе захистити свої законні права та інтереси через глибоко продуманий і ретельно складений правовий акт (закон), і йому для цього достатньо досвідченого та знаючого адвоката.

У демократичному суспільстві немає місця та стереотипу щодо адвоката та адвокатської діяльності, характерного для нашого суспільства. Поміркуйте самі, значна частина кіно продукції Голлівуду – це фільми про адвокатів та судові процеси, де висвітлюється багатогранна діяльність адвокатів, підкреслюється значення їхніх професійних якостей.

Україна зробила свій вибір – шлях побудови демократичного суспільства, захисту загальнолюдських цінностей та громадянських прав людини. Рух нашого суспільства цим шляхом і визначає повною мірою суспільну значущість таких професій, як суддя і адвокат. Суд є вінцем правозастосовчої діяльності, він незалежний і підпорядковується лише закону. Суддя керується виключно законом і вершить правосуддя на принципах гласності та рівності всіх перед законом і судом, не за зачинених дверей і в тиші кабінетів, а у відкритому судовому засіданні за участю сторін та їх представників. Суддя не має над собою начальника і над ним не тиснуть відомчі інтереси, що характерно для силових відомств.

Ми живемо не в поліцейській державі. Ми прагнемо побудувати правове суспільство, у житті якого центральне місце належить суду, де професійні якості адвоката, його знання, досвід, кваліфікація, аналітичний розум, високі моральні якості набувають особливо важливого значення. Я переконаний, що адвокатура – це майбутнє.

Одеса здавна славилася як місто вільних професій та вільної торгівлі. Адвокатський стан є однією із складових іміджу нашого міста. Одесу часто називають морською столицею України, і я сподіваюся, що в найближчому майбутньому Одесу називатимуть і столицею адвокатури нашої країни, принаймні для цього є всі підстави.