Наїзд на велосипедиста

У 2014 році адвокат АК "Чудновський та партнери" Андріанов Станіслав Сергійович вступив у справу про смерть громадянки М. внаслідок наїзду транспортного засобу.

Повертаючись із роботи на велосипеді (транспортний засіб використовувався для її професійної діяльності) жінка рухалася узбіччям дороги. Це був темний час доби та погодні умови ускладнювалися наявністю туману того дня. Вдома мати чекали на троє дітей та чоловік. Але звичайний робочий день перейшов у трагічні події для сім'ї Н. - п'яна компанія у кількості 6 осіб разом з водієм на автомобілі здійснили наїзд на велосипедиста, зіткнувшись лобом у лоб з Н. Від отриманих травм потерпіла померла на місці події. Замість того, щоб надати першу медичну допомогу, викликати швидку допомогу і повідомити компетентні органи, що сталося, компанія спробувала приховати сліди злочину. Вони перенесли тіло потерпілої та велосипед на протилежний бік дороги та залишили місце ДТП. Лише за 11 годину водій автомобіля з'явився до районного відділу міліції.

Що ж відбувалося далі? А відбувалося те, що слідчий обласного управління ДАІ, якому було передано матеріали ДТП та доручено його розслідування, зайняв позицію захисту винуватця ДТП та виніс ухвалу про закриття кримінального провадження.

Вступивши у справу Станіслав Сергійович вивчив матеріали та виявив, що правоохоронці стали на бік винуватця ДТП і зібрали матеріали таким чином, що за ними громадянка Н. сама винна у події, у зв'язку з чим справа підлягає закриттю.

Адвокат встановив, що у справі є величезна кількість порушень кримінально-процесуального законодавства, наказів, що регламентують діяльність органів внутрішніх справ та інших нормативних документів. Було встановлено, що взагалі не проводилося дослідження щодо наявності в організмі водія алкогольних і наркотичних речовин і у нього не відбиралися біологічні речовини (кров, сеча, слина), що передбачено нормативними документами при ДТП зі смертельним наслідком, а лише було проведено зовнішній огляд допомогою «алкотесту», і це через 11 годин після ДТП, коли «алкотест» використовується не пізніше 2-х годин після події. Допит свідків ДТП проведено поверхово та односторонньо, допитали не всіх свідків ДТП, а головну свідку, яка могла дати правдиві свідчення, слідчий допитав без участі адвоката не зважаючи на надану йому клопотання. Не було з'ясовано всі обставини справи. Не було надано правову оцінку пасажирам, які також втекли з місця ДТП і не повідомили про це компетентні органи.

У ході досудового розслідування адвокат процесуально впливав на перебіг розслідування справи, намагався домогтися об'єктивного її розслідування та усунення порушень норм чинного законодавства.

За результатами проведеної роботи адвоката, судом було скасовано незаконну ухвалу слідчого про закриття справи та прийнято рішення про її поновлення.

Чи потрібний менеджер для правосуддя?

Де там служити! Парафіяни по
містам розбіглися, скарби шукають.
- Зауважте – свої скарби! Свої!
- Мені невідомо – чиї, а лише шукають».

І. Ільф та Є. Петров «12 стільців»

Безумовно, потрібен, як стверджує у статті «Менеджер для Феміди» Оксана Михайленко в газеті «Голос України» від 14 березня 2008 року. І взірець такого ефективного менеджера – нинішній голова Верховного Суду України Василь Онопенко.

Але, на мій суб'єктивний погляд, ефективний менеджер скоріше потрібен бізнес-структурі для отримання максимального прибутку, але не правосуддя. Якщо говорити іншими словами, - Феміді не важливими є моральні та професійні якості верховного жерця. Богиня вимагає, щоб у неї всі вірили, неухильно дотримувалися нескладного та зрозумілого для всіх ритуалу, і на вівтар підносили якісні жертвопринесення (судові рішення), без вад.

На моє глибоке переконання, судовій системі необхідне стабільне, ясне та чітке законодавство, простота та оперативність судового процесу, який має бути менш витратним для суддів та людей. Процес не може перетворюватися на катування тих, хто здійснює правосуддя, і тих, хто прийшов до суду шукати правду, - як правильно зазначив Онопенко на "круглому столі" на тему "Концептуальні засади судової політики", що відбувся 6 березня 2008 р. .Києві.
Але в першу чергу правосуддю потрібна така судова система, яка виключала б судову помилку, що тягне за собою найтрагічніші і часом неусувні наслідки.

Для мене не має значення, як буде збудовано судову систему, і хто її очолюватиме. Для мене головне, щоб система працювала без збоїв і виключала б ймовірність судової помилки, щоб доля людини, волею випадку кримінального переслідування, що опинилася на вістря, не залежало від того, сумлінна чи несумлінна виявилася людина в суддівській мантії.

Достатньо навести випадок, коли у 2001 році Світлану Зайцеву було незаконно засуджено до 7,5 років позбавлення волі суддею Центрально-Міського райсуду Макіївки Донецької області Аллою Сухановою за вбивство, якого вона не вчиняла.
Через рік випадково знайшли справжніх убивць – Світлану звільнили, проте з в'язниці вона повернулася хворою на туберкульоз. Лише після того, як були заарештовані справжні вбивці, її виправдали, але було пізно: за час перебування в колонії строго режиму туберкульоз повністю зруйнував організм невинної жінки, і в квітні 2006 року вона померла, залишивши сиротами трьох дітей.

Після виправдувального вироку суддя Геннадій Міщенко Ворошиловського районного суду Донецька 9 листопада 2007 року ухвалив рішення про стягнення з держбюджету за рахунок відшкодування моральної та матеріальної шкоди 2 млн. гривень на користь матері Світлани Зайцевої, яка є опікуном трьох неповнолітніх онуків. Але ж невинність Зайцевої виявилася зовсім випадково, а скільки таких випадків залишилися не виявленими, скільки невинних відбувають покарання у місцях позбавлення волі? – про це ніхто не знає.

У статті наводяться запевнення Голови Верховного Суду України Василя Онопенка про те, що він працюватиме поза будь-яким партійним та політичним контролем і того ж вимагатиме від колег.

Вважаю, що в нашому суспільстві, як і в будь-якому іншому, людина не може перебувати поза полем впливу будь-яких політичних сил. А тим паче така постать, як Голова Верховного Суду. У жодному разі залишитися повністю незалежним на такій посаді неможливо. І справа не в моральних та моральних якостях голови суду, а в реаліях нашого життя. Звичайно, людина, від волі якої не залежить нічого, може бути і буде незалежною, та й то відносною. Тільки така елементарна частка, як нейтрино, може бути в безповітряному просторі незалежною від сил електромагнітної та ядерної взаємодії, і вільно проникати через будь-які перешкоди. Але коли від волевиявлення однієї людини залежать долі дуже важливих персон, результати виборів, владних повноважень, мільярдних статків - суддя, а тим більше Голова Верховного Суду, за ухвалою не може бути незалежним. Це можливо лише в тому випадку, коли всі ідеально виконуватимуть вимоги закону про невтручання у справи правосуддя. Тому згадка у статті про те, що Василь Онопенко «працюватиме поза всяким партійним і політичним контролем і того ж вимагатиме від колег», - лише слова, це гарна казка, це ідеальна досконалість, це теорія, а в житті, на практиці, це неможливо і саме з точністю навпаки. Думаю, що немає такого голови суду, від районного до Верховного, який міг би працювати поза будь-яким партійним та політичним контролем.

Звичайно, є винятки із правил.
Суддя Донецького апеляційного суду Іван Корчистий справді залишився у нашій пам'яті як зразок непідкупного та незалежного судді. Він створив прецедент, вперше у судовій історії незалежної України виправдавши людину, яку звинувачували у вбивстві. 17 травня 2002 року він звільнив з-під варти 45-річного краматорського бездомного бродягу Юрія Вередюка, який звинувачувався Генеральною прокуратурою у вбивстві директора телекомпанії «ТОР» (м. Слов'янськ) Ігоря Александрова.

Незважаючи на безпрецедентний тиск, погрози та гроші. Незважаючи на те, що 25 серпня 2001 року тодішній президент України Леонід Кучма, перебуваючи у Донецьку, заявив, що вбивство Олександрова розкрито, а виконавці та замовники злочину вже відомі.

Незважаючи на те, що 11 грудня 2001 року на прес-конференції у Слов'янську заступник Генерального прокурора України Винокуров повідомив, що слідство проведено на найвищому рівні та максимально об'єктивно, безперечно встановлено особу, яка вчинила злочин, що особисто підписав обвинувальний висновок за обвинуваченням 44-річного жителя Краматорська, колишнього інструктора з автоводіння, раніше двічі судимого (у справі про аліменти та за крадіжку) Юрія Вередюка у скоєнні вбивства з корисливих спонукань Ігоря Александрова. Працівники прокуратури з піною біля рота доводили, що це вбивство скоїв саме Юрій Вередюк та його вина нібито повністю доведена матеріалами справи.

Корчистий не піддався тиску високопосадовців, які були зацікавлені в тому, щоб справжні вбивці журналіста уникнули покарання. Суддя дійшов висновку, що слідство не довело провину Вередюка, а він себе обмовив, визнавши провину у злочині, якого він не скоїв. Прокуратура Донецької області протестувала на вирок суду до Верховного суду України. На засідання колегії Верховного суду мав з'явитися виправданий Вередюк. Але за шість днів до засідання він несподівано помер за загадкових обставин нібито від гострої серцевої недостатності. 

Після цієї резонансної справи суддю Корчистого було звільнено з посади, а його виправдувальний вирок Верховний суд України скасував та матеріали справи направив на нове розслідування. Вередюк знову став підозрюваним (посмертно).

Іван Корчистий звернувся із заявою до голови Верховного Суду Віталія Бойка залишити без змін виправдувальний вирок Юрію Вередюку та скасувати "рішення колегії суддів палати у кримінальних справах Верховного суду України від 25 липня 2002 року, а виправдувальний вирок Апеляційного суду Донецької області від 17 травня Юрія Вередюка залишити без зміни”.

"Ознайомившись із доводами, викладеними в ухвалі колегії суддів у кримінальних справах Верховного Суду України, вважаю їх непереконливими, які не відповідають вимогам Конституції України та кримінально-процесуальному законодавству України", - йдеться у заяві. На його думку, колегія суддів Верховного Суду "при розгляді справи лише у найзагальнішій та короткій формі обмежилася відповіддю на те, що невинність Вередюка підтверджена лише його суперечливими свідченнями, і вказала також, що іншим доказам суд першої інстанції оцінки не дав. Проте суті всіх інших викладених у вироку доказів колегія суддів не навела, належним чином їх не проаналізувала та свого рішення про відміну виправдувального вироку не мотивувала”.

Крім того, Корчистий стверджував, що за обставин, що склалися, Верховний Суд України не мав законних підстав для скасування виправдувального вироку, тому що цим Верховний Суд "фактично порушив конституційні права виправданого Вередюка". Корчистий пояснив, що законодавством не передбачено проведення слідчих дій щодо померлої особи.
Але Голова Верховного Суду України не погодився із суддею Корчистим.

Щоправда, потім Луганським апеляційним судом під головуванням судді Галини Канігіної було винесено вирок п'ятьом членам краматорського злочинного угруповання "17-а дільниця", звинуваченим у особливо тяжких злочинах, серед яких було вбивство директора Слов'янської телекомпанії "ТОР" Ігоря Александрова. Організатори злочину, брати Олександр та Дмитро Рибак, отримали 15 та 11 років позбавлення волі відповідно. Вирок набрав законної сили.

Щоправда, потім Артемівський суд Донецької області засудив дільничних інспекторів із Краматорська Олега Тамбовцева та Євгена Дроздова у фальсифікації доказів у кримінальній справі за звинуваченням Юрія Вередюка у вбивстві журналіста Ігоря Александрова. А стосовно начальника Краснолиманського райвідділу підполковника Ігоря Криволапова кримінальну справу було виділено в окреме провадження, оскільки під час слідства було встановлено його причетність до вбивств ще кількох осіб.

Міліціонери вважали, що бомж, хворий на туберкульоз, що існує за рахунок здачі порожніх пляшок, буде ідеальним персонажем для виконання ролі лже-вбивці. Бомж, який хотів щедрими подарунками (натомість йому обіцяли квартиру і автомобіль) задобрити дорослих дітей, що відмовилися від нього.

Але це було вже згодом.
А тоді суддя Корчистий зробив публічну заяву про те, що Вередюку як носієві важливої інформації загрожує небезпека. Міліція начебто взялася за охорону Вередюка - але, на жаль, через два місяці бідолаха помер за офіційним ув'язненням, - нібито від серцевої недостатності. Відразу після загибелі Вередюка було проведено патологоанатомічну експертизу. Але жодних слідів насильницької смерті фахівці тоді не виявили. Щоправда, розкрилася лише через два з половиною роки.

14 квітня 2005 року слідчо-оперативною групою Генеральної прокуратури та СБУ були затримані начальник УВС міста Макіївки Альберт Винничук та оперуповноважений карного розшуку управління МВС України в Донецькій області Сергій Шломін і пізніше - Олександр Герасименко (до арешту працював на посаді начальника управління з боротьби) наркотиків УМВС України в Київській області).

Потрапили працівники міліції на власній жадібності. Була зафіксована телефонна розмова Олександра Рибака (того, хто замовив та організував вбивство Ігоря Александрова) із Сергієм Шломіним. Перебуваючи в стінах СІЗО, Рибак по мобільному телефону попросив міліціонера продати йому "ту саму отруту, якою отруїли Вередюка". Мовляв, дуже хочеться отруїти спільника, який дає проти нього "неправильні" свідчення.

Сергій Шломін спільно з Альбертом Вінничуком, який працював на той час начальником 9-го відділу управління карного розшуку УМВС України в Донецькій області, передали покупцеві в СІЗО, що необхідна отрута є, і зажадали за послугу 3 тисячі доларів. У телефонній розмові Шломін проінструктував замовника, що найбільш ефективно отрута діє, якщо його розчинити в пепсі-колі або апельсиновому соку, після чого людина, яка відіграла роль довіреної особи Рибака, передала міліціонерам необхідну суму і натомість отримала пакетик із порошком білого кольору. 

Всі ці переговори були зафіксовані, а під час передачі грошей та отрути працівників міліції затримали, після чого довести провину отруйників Вередюка була справа техніки. Як було встановлено під час слідства, Вередюк після виправдувального вироку квартиру та автомобіль, звичайно, не отримав, але офіцери міліції, щоб «задобрити» брехню – вбивцю, приносили йому продуктові набори. В одну з таких передач підклали пакет апельсинового соку з отрутою.

Історія повторюється двічі. Але у фільмі «12» Микити Міхалкова, персонаж якого припускав, що чеченського хлопчика, якби він опинився на волі, чекає неминуча смерть, - це була трагедія. А в історії з Вередюком – фарс.
Через три роки після справи Вередюка суддя Іван Корчистий помер у віці 54 років від серцевої недостатності.
Сила правосуддя не полягає в ефективному менеджері, судова система не повинна являти собою єдиний, згуртований та сильний кулак, як стверджує Оксана Михайленко. Ні, сила правосуддя у таких професіоналах, як суддя Іван Корчистий.

Звичайно, система правосуддя має бути стрункою та централізованою, але така система не може замикатися на одній людині. А якщо вся судова система перебуватиме під впливом однієї особи, то обов'язково певна політична чи партійна сила отримає стабільний вплив на цю людину.

Можливо, нинішній голова Верховного Суду не є креатурою певної політичної сили і справді щиро заявляє про те, що він працюватиме поза будь-яким партійним і політичним контролем, але під контролем і впливом якої політичної сили перебуватиме наступний голова Верховного Суду? – цього ніхто не знає.
Як стверджується у статті, «новий голова не має наміру обмежувати сферу свого впливу лише будинком на київській вулиці Орлика», тобто на Верховний суд. Це справді насторожує, бо невідомо, в чому виражатиметься такий вплив і яким чином Голова Верховного Суду може впливати не лише на суддів Верховного суду, а й на суддів інших судів.

Необхідно зазначити, що відповідно до українського законодавства Голова Верховного Суду не має права впливати на суддів та ухвалені ними рішення. Тому я був радий почути думку Василя Онопенка, яку він висловив у публікації, опублікованій у тижневику «Дзеркало тижня» № 12 (691) 29 березня — 5 квітня 2008, - «між суддями судів загальної юрисдикції, у тому числі й Верховного суду України, відсутні стосунки підпорядкованості. Судді не підпорядковані голові, заступнику голови суду, голові палати чи колегії суду. У зв'язку з цим неприпустимими, — наголошує Василь Онопенко, — є: непроцесуальний вплив на суддю з боку інших суддів, у тому числі тих, хто обіймає адміністративні посади в судах, встановлення контролю за здійсненням судочинства суддею, виклик його до судів вищої інстанції та вимога звітів чи пояснень щодо розгляду конкретних справ. Основним принципом здійснення правосуддя є незалежність суддів та підпорядкування їх лише закону (стаття 129 Конституції України)».

Дуже правильні слова, але тоді чомусь у статті стверджується, що новий голова не збирається обмежувати сферу свого впливу. Можливо, тут криється суперечність. Ні, суперечності тут немає. Тому що вплив необхідний не тоді, коли розглядається звичайна кримінальна чи цивільна справа, а коли вирішується питання, припустимо, - про додаткову емісію акцій Дніпробленерго.

Цікаво, чи відчувався у справі Світлани Зайцевої вплив Голови Верховного Суду України? Думаю що ні. До речі, суддя Суханова продовжує працювати суддею, як і адвокат, який захищав Зайцеву.
Чому між гілками влади виникла дуже напружена дискусія про те, хто ж здійснюватиме призначення на адміністративні посади в судах? Тому що право призначати на адміністративну посаду відповідає ступеню впливу на рішення, що приймаються судом. Найцікавіше полягає в тому, що у справах, коли йдеться про фінансові інтереси представників так званої еліти, - всі учасники судового розгляду виявляють надзвичайну активність, - і судді, і прокурори і ті ж адвокати, тобто кажучи, задіяні всі органи судової влади , аж до Верховного суду, коли ж вирішується питання про життя та смерть пересічної людини, простого громадянина, така активність не спостерігається. Чому?

Чому нікому не потрібна була ця нещасна Світлана Зайцева із трьома дітьми? «Кому потрібний цей нещасний чеченський хлопчик? – вигукував Микита Міхалков у фільмі «12»?
Ні – до – го.

Чому зараз у процесуальному законодавстві парадоксальна ситуація. Вирок суду, яким підсудному призначено довічне позбавлення волі, перевіряється один раз, а саме судовою колегією у кримінальних справах Верховного Суду України, а на практиці одним суддею – доповідачем, який безпосередньо вивчає матеріали справи, приймає рішення та готує текст ухвали.

А у господарських спорах рішення суду перевіряється тричі, тобто трьома вищими судовими інстанціями, - апеляційним господарським судом, Вищим господарським судом України та судовою колегією у господарських справах Верховного суду України. Чому?

Бо всі кинулися шукати скарби!